Зв'язку з містом зовсім не було.

Євгенія, 33 роки, м. Волноваха

Я з двома дітьми 6 та 9 років виїхали з міста Волноваха Донецької області. У нашому місті війна розпочалася одразу 24 лютого. Прокинулися о 4:50 від того, що стріляють — було страшно моторошно. До школи не пішли, на роботу також. Вирішили чекати... Ближче до обіду виїхали до магазину та зрозуміли, що це вже зовсім не жарт. Кілометрові черги у магазинах, банкоматах, заправках. Ближче до обіду пропало світло, води і так уже тиждень не було — розбомбили. Діти страшенно боялися і сиділи під ковдрою в коридорі. Ще доба цього жаху минула....


На наступний день, прийняли рішення поїхати та пересидіти до Запоріжжя, я взяла трохи речей, щоб переодягнутися на пару днів — то був наш останній день вдома. Щодня новини з дому були дедалі гіршими, батьки не виходили з підвалу, зв'язку з ними майже не було. У Запоріжжі також було не спокійно, тому ми вирішили поїхати до селища Щурове, зняли кімнату у лісі. Зв'язку з містом зовсім не було. Іноді приходили повідомлення від мами.


1 березня ми дізналися, що в наш будинок було пряме влучення і залишилися лише стіни. В частині будинку, де ми ховалися, навіть стін немає. Газова пічка, чорна обвуглена стоїть наче на вулиці.

Згодом стало відомо, що місто просто випалюють. У батьків військові поставили гармату, просто під будинком стояв танк. Моїй бабусі було пряме попадання в спальню, вона ховалася за шафою, де згодом її так і знайшли, вона загинула... У мого рідного брата, коли він намагався втекти зі згорілого будинку, військові відібрали машину, розстрілявши лобове скло тільки для того, щоб мій брат з неї вийшов. Вони бігли просто вулицею з дворічною дитиною під кулями та градами. Мої батьки з братом та маленькою онукою просиділи у підвалі 16 днів. Виїхали, коли зовсім не було чого їсти. Поруч горіла школа, будинки, всюди були простріляні танки.


Слава Богу, вони врятувалися та вийшли з нами на зв'язок. Це був жахливий час, бути в невідомості, не знати чи твої рідні живі. Зараз ми всі переселенці. На душі повне розчарування... Однак, хочеться вірити, що все стане на свої місця, що все буде добре. Ми повернемося додому... хоча вдома більше немає.

8 переглядів

Останні пости

Дивитися всі