Данило, 21 рік, с. Трійчате, Харківська область
Прокинувшись 24 лютого від звуків за вікном, я зазирнув до Телеграму і зрозумів що почалася війна. У найперші дні в усіх людей була паніка, максимальна увага до того що коїться, постійний моніторинг новин.
Згодом мені зателефонував староста ОТГ та повідомив, що я маю з’явитися з речами до місця збору. Я склав усе необхідне та прибув до місця призначення, де зустрів лише чотирьох чоловіків. Простоявши 2 години під дощем, ми вирішили самостійно поїхати до військкомату. Приїхали, звернулися до військового офіцера, на що почули «Хлопці, бережіть свій дім та родину, наразі добровольців достатньо. Їдьте у зворотному напрямку, якщо ви будете нам потрібні, ми вам зателефонуємо». Так я з валізами й повернувся додому.
Моя активна громадська позиція та відповідальність не давали спокою. Тож я із друзями створив інформаційний чат у телеграмі. Кожен день я публікував пост про те, як поводити себе в екстрених ситуаціях, орієнтований план заходів та інше. Тож зараз люди мають змогу запитати, сповістити чи звернутися за допомогою один до одного у нашому чаті. Надалі ми разом із працівниками місцевого будинку культури підготували сигнал повітряної тривоги. У разі потреби, він мав лунати з великих музичних колонок, а за його вмикання відповідала окрема особа.
Надивившись телемарафону, ми вирішили підготуватись до зустрічі ворога, а саме зробити “Бандера Смузі”. Позливали залишки бензину зі своїх мопедів та автівок, набрали пляшок на смітнику, взяли відпрацьоване мастило з трактора, змішали, розлили коктейль і пішли тестувати й тренуватися влучно кидати. Досвід показав, що важлива масова атака, а не одна пляшка, кинута з кущів, якою, до речі, не так просто влучити. Краще цей спосіб використовувати в місті, а в селі вибігати з нею до ворожого танка не ефективно.
Продовж наступних днів ми облаштовували бомбосховища (проводили електрику та підготували місця для сидіння та зберігання продуктів). Знімали знаки населених пунктів, плели маскувальні сітки, роздавали та отримували гуманітарну допомогу, відключати освітлення вулиць.
Через деякий час до нашої громади почали приїжджати ВПО, так населення збільшилось з 8000 до 12000. Почали масово скуповувати продукти, пальне, знімати готівку. Та все незабаром стабілізувалось, люди звикли до «спецоперації» та почали контролювати себе.
Зараз я постійно чую політичні дискусії, але участі в них не приймаю, бо надаю перевагу конструктивному діалогу без емоцій. Залюбки можу вислухати свого сусіда-фермера чи товариша-патріота, дядька радянського радикала, друга-біженця тощо. Ці люди знають про що говорять, вони це прожили.
Моє життя стабілізувалося та перейшло у звичайний режим. Я продовжую навчатися, тренуватися, займатися молодіжною політикою та брати участь у різних проєктах.
Comments