Катерина, 31 рік, м. Дніпро
Як і у всіх українців, моя історія розпочалась 24 лютого. Життя розділилося на до та після. Цей ранок був не добрий, прокинувшись я зрозуміла, що почалась війна.
Ми вирішили, що треба виїжджати, після того, як почули перші вибухи. Я зателефонувала всім рідним та близьким, всі в шоці, паніка охопила всіх, ніхто не розумів, що робити, та куди їхати.
Ранок 24-го лютого повністю змінив нас...Не дуже пам’ятаю, як ми збирали речі.
Приїхавши в відносну безпеку я не розуміла, як жити далі, що мені робити, жах та паніка захопили мене. Я все робила на автоматі, здавалось, що це просто сон, скоро я прокинусь, та буду жити своїм щасливим, звичним життям, яке було в мене до 24-го лютого. Деякий час я не могла вийти на вулицю, не могла заставити себе щось робити, тільки новини 24/7, засинаєш з телефоном та прокидаєшся з телефоном.
Час біг, я розуміла, що треба брати себе в руки та починати працювати, допомагати, щось робити.
На жаль, зараз мій дім тимчасово окупований, дуже боляче дивитись, як гинуть люди, гинуть ні в чому не винні діти, купа людей без даху, без роботи, але ми всі віримо, що скоро ми повернемося додому!
Все буде Україна 💙💛
Я щиро впевнена, ми все відбудуємо та будемо жити в найкращій країні у світі! І після перемоги, я звісно поїду в Сєвєродонецьк, бо це мій дім!
Comments