top of page

Ви колись дивились на свій будинок крізь сльози?

Інна, 20 років, м. Гуляйполе/м.Дніпро


Раніше кожної весни я обожнювала спати з відкритим вікном, з перших днів весни, я відкривала його на провітрювання та насолоджувалась весняним свіжим повітрям.


Із кожним днем ставало все тепліше і тепліше, я вже могла прокидатись під спів пташок і дивитись, як мій котик гріється під першими ранковими променями того самого весняного сонечка. Я завжди повторювала за ним та сідала поруч. Я жила справжнім котячим життям.

Але остання весна була зовсім іншою. Цьогорічну весну я зустріла не з запахом свіжості, а з різким відчуттям сирості підвального повітря та під звуки обстрілів мого міста. І я стала не домашнім котиком, який постійно відчуває тепло рідного дому, а котом з вулиці, основна життєва ціль якого – вижити знайти їжу, поділитись їжею з іншими котами і боятись кожного звуку.


Я досі пам'ятаю той перший постріл, після якого їх ще було тисячі, але цей, він наче був тут в сусідній кімнаті, а потім кілька днів в підвалі, а потім тиша. Була ніч, коли ми родиною піднялись в квартиру, сіли на кухні і вирішили, що нам треба їхати звідси, що ми маємо ненадовго покинути місто.


Ми швидко зібрали найнеобхідніші речі, десь далеко ішов мінометний обстріл. Я вийшла з будинку поглянула на нього з якимось внутрішнім передчуттям, що побачу його не скоро. Мені так хотілось залишитись в тому місті яке так хотілось все життя покинути. І вперше за весь час я заплакала.

Котики ж також плачуть коли їм боляче, коли вони втрачають дім. Я втратила свій, крізь сльози я наче побачила у вікні свою маму яка готує тортик, а на підвіконні котика який грається яблуками але це були привиди минулого спокійного життя.


Минуло 9 місяців, мій дім стоїть. Я вірю, що він дочекається коли я знову відчиню вікно, а мій котик буде грітись під першими ранковими променями і я разом з ним.

37 переглядів

Останні пости

Дивитися всі

Commenti


bottom of page